... мій біль, моя пекуча пам'ять

20 січня 2014 року по всій Україні було проголошено Днем скорботи. Скорботи за полеглими  на Майдані героями, що в мирний час!  боронили свою країну не від чужинця, не від  іноземних агресорів, а від злочинної влади, яка вже багато років, мов та п’явка, висмоктувала  всі сили і кров у нашого народу. 

         Більше мільйона українців вже 3 місяці поспіль виборюють наше право на волю, справедливість та життя під кулями. Більше сотні молодих беззбройних  людей віддали своє безцінне життя за волю України! Герої не вмирають! Та чи зможуть зрозуміти це матері і батьки, дружини та діти невинно убієнних? Яку велику ціну довелося заплатити українському народу, відстоюючи свої права, прописані в  Конституції, на Майдані.

         Саме в цей день у Теребовлянській районній бібліотеці для дітей відбувся вечір пам’яті воїнів-афганців «Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять».

Своїми спогадами про жорстоку,  десятилітню війну у чужій країні ділилися наші гості, воїни-афганці - старший сержант Володимир Євгенович Солтис, та сержант Антон Юліанович Федчишин, з учнями 8-А класу ЗОШ №1.

         Незбагненно, але події війни в Афганістані, так перепліталися і нагадували сьогодення, що  стороння людина могла  б подумати, що все це прописано в якомусь одному сценарії фільму жахів.

         Зараз багато істориків вважають Афганську війну 1979-1989 рр. – політичною помилкою, називають воїнів-інтернаціоналістів – окупантами. Але що вони там захопили? Хвороби, поранення, контузії, інвалідності. Для воїнів-афганців і для нас Афган – пам’ять страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашими політиками і ніколи не повторюватися.

Скільки разів так бувало: війни замислюють вже сиві політики, а на барикадах опиняються ті, кому 17-20 років. І лише біль, плач, стогін і розпачливі крики матерів є безсилим протестом проти всіх , які є на світі, воєн.

Воїнам-афганцям судилося  двічі у житті стояти під кулями: в далеких горах чужого Афгану, та  під час мирних акцій протесту у серці України – Києві. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю.

…Хвилиною мовчання кожен з присутніх вшанував пам’ять загиблих воїнів-афганців 1979-1989рр. і загинувших  на барикадах героїв Майдану 2013-2014рр.

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

За тих, чиє життя забрав Майдан

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.